воскресенье, 11 января 2009
Знания в массы!
"Знаю, подло завелось теперь на земле нашей... Перенимают чёрт знает какие бусурманские обычаи; гнушаются языком своим; свой со своим не хочет говорить; свой своего продаёт... Милость чужого короля, да не короля, а паскудная милость... магната, который... чёботом своим бьёт их в морду, дороже для них всякого братства.
читать дальше
читать дальше
Комментарии
Как обычно - сороке на глаза попалась.
Ой... Ай-яй-яй, вы таки посмотрите:
Річ у тім, що цей шедевр Миколи Гоголя вперше побачив світ 1835 року в його збірці «Миргород», але, як ми знаємо, не кожен шедевр задовольняє офіційну критику. Занадто українською видалася ця повість великоросам-бєлінським, і вони почали домагатися, аби Гоголь її спотворив на їхній копил. А саме — «усіліл общєрускій ідейний смисл». І ось 1842 року в другому томі його «Сочинений» раптом з’явився новий варіант «Тараса Бульби». Твір побільшав на три розділи, деякі його фрагменти, зокрема батальні сцени, набули ширшої деталізації, зазнала змін і кінцівка повісті. Та водночас серед тих доповнень з’явилися свавільні вкраплення «общєруского ідейного смисла», які, пам’ятаю, зачіпали за живе навіть мою ще школярську гордість. Ну, не міг я зрозуміти, чому це наші козаки помирають за «рускую землю», а щирий козарлюга Бульба, згоряючи в лядськім вогні, пророкує: «Уже и теперь чуют дальние и близкие народы: подымается из Русской земли свой царь, и не будет в мире силы, которая бы не покорилась ему!..»
Таких чужорідних наголошень у першотворі не було.
Это ж всё москальская пропаганда навставляла, ога.